Цьогорічний наметовий табір “Надія” був по-особливому цікавий, насичений та мав свої родзинки. Найбільше мене вразило те, що двоє діток виявили бажання охреститися − стати учнями Господа нашого Іісуса Христа. І над ними я звершив великі таїнства Хрещення і Миропомазання. Дай Бог моїм хрещеникам Димитрію та Валентині духовних сил протистояти гріху, слідуючи за Христом та нести Його мир і любов людям.
Цьогорічний табір “Надія” об’єднав 71-го учасника, з них 60 дітей, 4 вихователі, 4 вожатих та 3 священики. Він відбувся у гарному і затишному місці, біля річки, неподалік стаціонарного табору “Лісова Казка” у с. Логвин на Володарщині. Вперше у таборі взяв участь насельник Білоцерківського чоловічого монастиря ігумен Лавр, який щоденно проводив бесіди з дітьми. Священик, маючи великий духовний та життєвий досвід, адже у минулому офіцер військово-морських сил України та насельник Почаївської Лаври, намагався розкрити дітям світ Православ’я, розповідав якими мають бути християни ХХI ст., як їм жити, щоб зберегти свою вірність Христу. Кожного ранку і вечора ми, обов’язково, молилися і саме це давало нам сили звершувати цю справа. Постійно відчувалась Божа Рука, адже навчати дітей жити в мирі і злагоді, поважати ближнього і допомагати один одному, як виявляється, не кожному під силу. Було помітно, що діти вчились просити пробачення і прощати кривдників, вчилися бути християнами.
Чотири команди “Друзі”, “Фаворське світло”, “Пламя”, “ПіроМакс” змагалися між собою, заробляючи бали. Кожен учасник міг також заробити бали на користь своєї команди власним трудом, допомагаючи на кухні чи інших добрих справах для блага всього табору. У цьому їм допомагали наші вожаті: Єгор, дві Насті та Аміна. Вони стали для діток хорошими батьками, самовіддано трудилися, навчаючи дітей дружити між собою, бути єдиним цілим. Це було помітно під час футбольного чемпіонату, під час гри “Острів скарбів”, у підготовці та проведенні “Вечорів духовності”.
Тиждень ми пройшли як подобає християнам в молитві і добрих справах, досхочу купалися, плавали на байдарці і надувному човні, а також катамарані. Останній табору подарував раб Божий Сергій, за що йому велика подяка і побажання Божих благословень. Без допомоги благодійників такий табір важко було б провести, тому за всіх них ми молимося.
Табір Надія навчив наших діток, що жити можна без планшетів і смартфонів, і Інтернет зовсім не потрібний, коли поряд друзі, м’яч, річка і загальнокомандні завдання. А ще навчилися їсти всяку корисну їжу приготовлену на вогнищі з любов’ю. На свято Петра і Павла розговілися що називається “до не можу” − 6 тортів і 110 пачок морозива.
Кульмінацією табору, звичайно, була Божественна літургія, коли всі учасники причастились Тіла і Крові Господа нашого Іісуса Христа. Цьогорічну Літургію очолив наш владика, митрополит Білоцерківський і Богуславський Августин. Він також взяв участь у трапезі, після якої разом із командою священиків взявся перетягувати канат. Їм протистояла команда збірної “Надії”. Щоб не образити команду священиків, діти, звичайно, піддалися ))).
Хоч синоптики попереджали, що весь наш тиждень будуть дощі, але лише у вівторок на 15 хвилин ми порадувалися дощику, чекали ще, але більше ні (.
Коли прощалися, то складалося таке враження, що ми знаємо дітей все життя … обнімання і сльози, щирі побажання один одному, величезне бажання прийняти гарячий душ і, хоча би, двоє суток відіспатися. “Слава Тебе Боже даровавшего нам сие!”
Священик Петро Довгун
